Бійці

Величезна подія — у Радянській Армії почався призов жінок на військову службу! І в нашу частину на початку 1963 року прибуло 55 зовсім молоденьких і здебільшого симпатичних дівчат на посади в медпункт, у штаб і на зв’язок. Спочатку всі вони були на виду: смішно марширували, розучували стройові пісні, ходили на стрільбище, а потім, після закінчення курсу молодого бійця, роз’їхалися по місцях своєї служби. І якось усе стало на свої місця, і понемногу загальний інтерес до цієї, природньо неординарної події, почав згасати. Він став усе більш схований, індивідуальний, особистий. Мене хвилею цього антиресу на перших порах не накрило, зате Болтяра негайно проклав собі шлях у жіноче гуртожиток, точніше на посиденьки біля нього, природньо на виду в усього чесного народу. А розташовано це саме гуртожиток якраз між нашим і двоповерховою готеллю. Слава, звісно, не один раз ходив до наших бойциць, але щойно саме йому влаштуватися затишно на скамаєчці в оточенні дівчат, як починався маленький спектакль. Найнахабніший з жартунів грубуватим голосом у форточку нашого гуртожитку кричав щось на кшталт: «Шерушило, к телефону!» Проігнорувати заклик до телефону було неможливо, а головне народу було почути неповторне жалісливе: «Ну чого ви?» Так, молодість буває жорстокою, а може, зараз це так здається?

На початку літа 64 року наш полковий фізичний вишколювач, капітан Саша Медведев, дуже сумлінний товариш, але з незаслуженим прізвиськом «гальмо Радянського спорту», умовив мене залишитися за нього на час відпустки. А тут почалася полігонна спартакиада, і мені довелося покрутитися, вивозити команду нашої частини на змагання й особисто бути там присутнім. А в збірній з легкої атлетики була зв’язистка рядова Харченко Олена Іванівна. Я, мушу зізнатися, і раніше виокремлював її, так сказати, за зовнішніми, геометричними ознаками, а тут придивився уважніше…

Виявилося, що вона ходила змінами черговою радісткою на наш командний пункт у МІКу. Характер не був нордичний, ершистий і гордий, а це мені імпонувало.

Частина, готуючи супутники й ракети, виконуючи запуски на космічну тематику, одночасно стояла на бойовому чергуванні. До цього часу біля МІКа збудували сховище для чотирьох бойових ракет 8К74. Всі чотири зібрані в пакет і складені на залізничні ложементи. Зовні це сховище схоже на МІК. Перевози по черзі в МІК, проводи автономні й комплексні й вивозь на старт. Нападай на Штати¹. А на третьому поверсі МІКа обладнали два приміщення для командного пункту і поруч, за стіною з віконечком, кімнату радістів. У зміні радістів сиділо по 3 оператори. І сидять вони, нещасні, не знімаючи навушників з голови 4 години й безперервно слухають морзянковий ефір. Їхнє завдання — вирізати в перешкодах сигнали в системі управління «Моноліт» — системі керування стратегічними ядерними силами — і негайно передати на дешифрування черговому командного пункту.

Радисти й телефонисти.

А на цей КП я ходив не рідше одного разу на місяць помічником чергового, і хоч невелике віконце до радістів, але все, що треба, можна було роздивитися й навіть на порушення інструкції перекинутися парою фраз. Понемногу, поступово, став усе більше уваги приділяти цій персоне, та хвіст не розпускав, прискіпливо прислухався. Почав із запрошення на вечірню прогулянку, радше на нічну, після північної зміни радістів. Спершу вирішив пішки, а потім передумав і з’явився на побачення в усій красі, з велосипедом, демонструючи солідність і всю серйозність намірів. Хоч зізнаюся, наміри на початку залицянь були в значній мірі однозначними… Дождався на розвилці головної дороги, що веде з МІКа, посадив дівчину на раму мого одно місного транспорту і ми покаталися в ніч, відразу зі стрімкого спуску, прикрашеного величезним плакатом із зображенням повного Микити Хруща, який промовляв безсмертні ленінські слова «Верною дорогою йдете, товариші!» Трохи не розрахував із швидкістю по нічній трасі, почав різко гальмувати, завив, заносив. А дівка, молодиця, сиділа, довірилася кавалерові. Короче, завалилися обидва на узбіччя. Посміялися, не обдерлися. Здається, наступні наші побачення вже ніколи не обходилися без застосування велосипеда й проходили виключно в темний час — ввечері чи вночі. Дотримували повної конспірації. Отак і починався наш роман з Оленою Іванівною.

Наступна глава >>

Примітки

1. Нагадаю, що 8К74 — це дві перші ступені сучасної космічної системи «Союз», що й досі виводить у космос космонавтів і «Прогреси». Зовні це укорочена на чверть відома ракета.

   ↩