Розділ 14 із 29
Як ми позмагалися з американцями
Здається, наприкінці серпня 1962 року їдемо на «десятку» на гру з якоюсь командою, не якимись попутками, а як білі люди, автобусом, усе по-чин-чинарю. Спекотний день, під’їжджаємо до розвилки на майданчик №2 (Гагарінську) і «десятку». Мати чесна, який за маскарад? Солдати капепешники в касках, з автоматами та протигазами й дуже серйозні. Без пояснень розвертають нас назад, на свій, 32-й. Наказ.
Повертаємося вже не такі радісні, здогадуємося, що відбулося щось серйозне. І точно, відбулося різке погіршення відносин зі США (Карибська криза), наша частина переведена в підвищену ступінь готовності, усі офіцери на казарменному становищі. Особливо постраждали женатики, їх розпихали по гуртожитках і готелях 32-ї майданчика. Холостякам-то майданчик рідний дім. Негайно приступили до підготовки бойової ракети. Потрібно одразу сказати, що для відплатного удару ракета 8К74 не підходила, оскільки не її підготовку треба було не менш як дві доби безперервної роботи на ТП і СП1. Це якщо початкове положення — виріб у вагонах. Фактично ракету можна було використати лише для першого удару.
За повного циклу підготовки виробу робота починається з вивантаження блоків з вагонів. Вагони на вигляд щось середнє між пасажирським і поштовим, такі ж зелені й вікна з занавісками, задраними або зафарбованими. Один вагон — один блок.
Тепловоз затискає вагон у зал МІКа, розкриваються дві створки з торця вагона і з нього виїжджає аппарель із власною відкидною візкою на двох невеликих колесах, на якій лежить черговий блок. Це початок роботи Розрахунку Тангажа й Перегрузки. Начальник відділення Толя Олексійчук. Начальник розрахунку Коля Туголуков. У їхньому розпорядженні кранове господарство, купа залізничних ложементів і стартовий установщик. Кожен блок виробу запакований у повітронепроникний чохол із чудової гермоукупорки. Прекрасний матеріал для склеювання саморобних човнів. Внутрішня порожнина чохла з’єднана товстим патрубком з великою бочкою, наповненою вологопоглиначем, силікагелем. Блок розкладається, чохол складається в великому підвальному приміщенні, там його неймовірні гори. (Між іншим на цих пилових «перинах» під час тривалих затримок у випробуваннях з Колиного благословення можна було поспати). Але ця привілей лише для Колиних дружбанів. Я входив до цього елітного клубу! А силікагель, у кожній бочці його було по 50 кілограмів, висипався в спеціально викопану велику яму неподалік головних воріт МІКа.
Далі йшли операції Збирання виробу в пакеті. Збирання здійснювалося, звісно, у горизонтальному положенні виробу. Бортовий розрахунок виконував усі необхідні з’єднання, а двигателісти починали автономні випробування своїх пневмогідросистем, зокрема й випробування баків пального та окиснювача. Надували їх стисненим повітрям, попередньо обмийши китайською піною для гоління всі з’єднання. З цими «маслёнщиками» також треба дружити — у спекотний день у вільну мить «своїм» дозволялося засунути штуцер шланга під сорочку і обдуватися помірним потоком повітря з пульта ПГС (пневмогідросистема).
Випробування блоку «Д» вів двигателист Віктор Тананайський. Це правий нижній бічний блок пакета. Доволі затишне місце неподалік стіни залу. Ось до Віті й поспішав я на бажану «продувку». Добре !
На другому поверсі лабораторного крила в великій залі пультового МІКа після проведення операцій з ЕБС (еквівалентом бортсітки) команда горизонтальних випробувань приступає до автономних випробувань своїх систем. Начальник команди капітан Барбарич Володимир Олексійович. Делікатний і витриманий інженер. А це при його посаді доволі цінні якості. Не пам’ятаю випробувань без того, щоб не вискочив «боб», буде йому неладно! Він же «горбыль». Або просто не виявлявся потрібний оператор чи бортівик на своєму місці. Тут-то і має керівнику випробувань, начальнику команди, не сорватися на гарчання, а швидко оцінивши ситуацію спокійно дати команду на усунення, якщо бачить, що начальник розрахунку в розгубленості. Правда, особливо нікому не треба підганяти. Усі розуміють, що успіх залежить тільки від якісної роботи кожного.
За центральним пультом (НС, БС і РКС) сидять Шура Шевяков, Вова Смирнов, Слава Акимов. Автомат керування дальністю, інтегратор готував Рівкат Гізатулін. Гіроскопи перевіряв незмінний Вова Денисов. АПР, автомат підриву ракети готував Сергій Бессмольний. Сопили й ми на чолі з Юрою Губаревим біля свого рідного пульта СОБІС. На шиї кожного оператора одягнений ларингофон.
Окрім основної роботи з автономної перевірки своїх блоків на розрахунок СОБІС покладено перевірку датчиків УН і СПН (Індикатор Наповнення й Сигналізатор Граничного Наповнення). Це по два ємнісних датчика з роз’ємом на самому верхньому кінці кожної боковушки й центрального блоку А. Це зовсім не наші датчики, а стартовиків. Використовуються при заправці виробу киснем.
Для виконання тієї перевірки два наймолодших лейтенанти розрахунку забираються по гігантській багатоповерховій драбині з торця виробу, минаючи блискучі мідні сопла двигунів на центральний блок і гуркочучи вже відкритим кабельним коробом (ступаючи просто по ньому) доводять до самого оголовка ракети. У наявності тестер і мегомметр. Перевірили, завернули заглушку і, помазавши клеєм «88», опечатали паперовою стрічкою зі своєю розписом. Та ж сама процедура повторюється й з іншими чотирма боковушками.
На першому поверсі бортову апаратуру радіокерування ракети випробовує відділення радістів на чолі з Віталієм Морозовим і головним інженером із телеметрії та радіосистем комплексу Альбертом Ковригой.
Нарешті пролунав по гучномовцю: «усім відійти від двигунів, проводиться операція перевірки рулових машин». Це небезпечно для здоров’я — усі дванадцять сопел рулевих ракетних двигунів (тяга кожного по 16 тонн) раптово й прудко починають вертітися в різні боки. І ось після отримання доповіді про закінчення перевірки останнього пристрою ракети зі стандартним завершенням «візуально зауважень немає!» лунає: «бойовому розрахунку зібрати схему для проведення комплексних випробувань виробу». Відділення ст.лейтенанта Гасюка починає возитися з кабелями-роз’ємами, а для нас, пультістів, невелика перерва. Хто йде в курильню, але практично всі через поілку, випити теплої води після спекотної пультової.»
Поілка — це піднята під прямим кутом водопровідна труба, зазвичай закінчується виточеним латунним штуцером з краном.
А пультова-то за надто умним проектом розташована на верхньому поверсі під залізобетонним перекриттям, просмоленим зверху. Спека так і пече з стелі протягом дня, а по інерції й вночі, і скільки пам’ятаю, ця смола постійно стікала з даху по зовнішній стіні та крапала на землю. (Добре ще, що вхід у споруду закритий невеличким козирком). І цей зал з гарячою стелею заставлено по периметру пультами розміром трохи більшими за піаніно, але засіяним масою палаючих сигнальних транспарантів. Уся ця ілюмінація також давала жар. Жодних вентиляторів і кондиціонерів. А людей часом набивалося під зав’язку.
Підготовці до пуску нового2 або такого виробу, про який буде повідомляти — трубити ТАСС3, на ТП (технічній позиції), а потім і на СП (стартовій позиції) збиралися практично всі генеральні й головні конструктори зі своїми заступниками. Добре, що вони не тягнули з собою всіх розробників своїх систем зі своїми науково-інженерними взводами й батальйонами, зі слюсарями, монтажницями й монтажниками. (Кожна серйозна фірма тримала в готелях «десятки» та на майданчиках великі експедиції співробітників.) І всі ці важливі «піджаки» тиснулися за нашими спинами в пультовій, хто за лауреатським званням, а хто й просто за премією. Це зрозуміло й справедливо. Але навіщо в пультовій чи на старті наші рідні місцеві ксёндзи всіх мастей? За орденами. (З яким важливим виглядом носять вони їх тепер на цивілці! Справжні герої космічних звершень!)
Загриміло: «бойовому розрахунку зайняти робочі місця, готовність до комплексних випробувань 15 хвилин». Розсаджуємося перед пультами. Підтягуються, займають найкращі місця за нашими спинами контролери 1-го управління полігону і «піджаки». І пішло — поехало: «подати живлення на борт, перевірити вихідні й доповісти про готовність». З цього моменту до нас впритул підключаються телеметристи. Недалеко від соор.14, за сховищем ракет у одноповерховому бараці розміщені станції «Трал 1С». Пізніше вони переїдуть у нову велику будівлю МІККО. Тепер усі параметри наземки й борта будуть записані на кіноплівку фотореєстраторами «Тралів».
Спадають голоси. Усі чекають команди «Протяжка» й «Пуск». Записалися4, проімітировали предстартові, стартові й польотні маніпуляції наземки та борта, усе до 120 секунди, відділень бічних блоків і до 340 секунди, відділення ГЧ (головної частини). Відстежили й ми свої собісівські «форс» — «дросс». Перевірили початкові й дружно пішли пити теплу воду й курити. Але спершу оголошено час збору в переглядовому залі. Дивитися параметри.
Обробка траловських плівок іде швидко, оскільки для промивання замість води використовується спирт — ректифікат. Але якщо обробка затягується, усі впевнені, що телеметристи спиртец-то розбавили, чортяки. Через пару годин, а то й раніше, запрошують до переглядового залу. Зал довжиною під 50 метрів суцільно заставлений на всю довжину спеціальними нахиленими столами з внутрішнім підсвічуванням лампами денного світла. Під прозорими притисками розкладені кіноплівки. На кожній плівці записується до десятка параметрів. Телеметристи вже розмітили, позначили всі параметри й навіть встигли їх попередньо переглянути. Відмічаю при цьому точну й професійну роботу Бориса Ханіна. Люди розходяться по залу й усі занепокоєно схилені. З усіх боків чути безперервне бурмотіння. Осмислюють.
Але в реальному полігонному житті таких красивих випробувань, як я описав, не буває.
За нормального ходу випробувань, ще під час автономних, щось буде не так, як задумано, як належить. І одразу летить технологічний графік горизонтальних, що прямо ускладнює й увесь мережевий графік.
Аналіз, зняття з борта підозрілого блоку, якісь переставляння, перевстановки вихідних, повторна робота з ЕБС та інша муть. Усі інші, не залучені в усунення «боба», можуть на межі чутності гучномовця розслабитися. Якщо за характером відмови очевидна тривала затримка, то треба десь «лягти». На годинниках уже або глибокий вечір, або все це відбувається під ранок. А може така волинка вже тягнеться й другі доби. У МІКу немає буфету та іншої цивілізації. Навіть туалет традиційно знаходиться поза будівлею, у степу.
Терміни вивозу виробу на старт підтискають, працюємо «до упора». Хтось на чохлі свого пульта влаштовується, хтось на стільцях, а білі люди лягали в підвалі у Коли Туголукова, на гермоукупорках, у півтіні й прохолоді. Прекрасно! Лише чохли трохи запилені.
Прокинувся гучний сигнал. Усі вже з червоними очима, трохи похмурі. Менше розмов і жодного свіжого анекдоту від наших «промисловиків». Все по-новому.
Не встигли пройти й половини технологічного графіка, щось нове вилазить! Дуже погано, коли треба чекати прилету літака з якимось терміново доопрацьованим блоком із заводу-виробника за тисячу кілометрів.
СОБІСівських «горбилів» ми не боїмося, оскільки забезпечені п’ятикратним ЗІПом, перевіреним нами кожні півроку. Така надмірність зовсім не від потенційної ненадійності апаратури, а виключно через перестраховку генеральних. Генеральний «Зенітів» закладає свій ЗІП, Генеральний «Молній» — свій, по «Метеорах» — свій, чисто по Р7 — свій і т.д. Хоча СОБІСу все одно, чи запускати бойову ракету з термоядерною башкою, чи виводити супутник. Так воно й було. Багата країна! А за надзвичайну надійність системи — дякуємо рязанським розробникам і виробникам.
Але яке сяйво на обличчях у всіх, коли все нарешті в нормі.
Отак. Підготували дві ракети, до однієї головастики пристикали башку й цю ракету встановили в стартове спорудження.
Стартове спорудження 31пл. 8К74 встановлена.
Якимось чином усе стало серйозним. Спокійно сприймалося, що якщо наше виробо полетить, то ми вважалися мертвими. Так і кажуть, загинемо за ясне завтра пролетаріїв Куби. Друге виробо встановити в стартовому споруді не встигли б. Не можу згадати активність політкаробітників. Або їм дали наказ не блукати під ногами, або вони просто злякалися. Ще «веселіше» почувалися хлопці з микоянівської експедиції на Кубі. Пізніше від деяких «кубинців» вдалося дізнатися деталі цього небезпечного протистояння. (Див. Додаток)